дивна субота без картинок

вперше за дуже-дуже багато часу, я вже й не пам'ятаю коли то таке було, я провела вихідний день насамоті. зазвичай цей час ми використовуємо з Дмитриком, щоб побути разом вдвох або з друзями. але обставини сьогоднішнього дня зробили його дивним, саме таким.

першу половину дня провела звичайно, а другу присвятила перегляду блогу однієї знайомої, з котрою ми так і не познайомились в реальному, а не віртуальному житті. і сьогодні дізнавшись, що вона з чоловіком на пів року покидають це місто, мене охопив якийсь сум та ностальгія і це також дуже дивно, тому що ми не товаришували і дізнавались один про одного лише за допомогою соц мереж. і тут я згадала свій шлях та історію, пов'язані з краковом. почала я тут жити як дуже відкрита та наївна дівчина. зараз я на неї мало схожа. але це не погано, зовсім. зараз я просто інша і почуваю себе комфортно. я стала складною, "з ким поведешся". Дмитрик дуже цікава та специфічна людина, з якою мало бажаючих дружити. причин є чимало, від рубання правди в очі, що насправді як би хто не казав, дуже мало кому насправді приємно, до того, що ця людина дуже розумна і впевнена в своїх вміннях та знаннях. він вміє дуже вміло переконувати людей, дуже. і під час розмови може статися так, що твій світ перевернеться з ніг на голову, бо те, в чому ти був впенений на всі 100 він запросто спростує. такий він, особливий. таких більше немає. і все, що людям може здатися ворожим та неприєним з його боку, далеко не є таким. він просто любить правду і добро. він не дасть образити та захистить. він суворе добро, так би я назвала... і за той час, як я пізнала цю людину, я сама кардинально змінилась і пройшла не легкий шлях, під час якого були різні етапи: від відчаю та кулаків зі сльозами, до неймовірних сильних відчуттів, не знаних мною досі. від усвідомлення сили та можливостей любові до віри, від суцільної критики та несприйняття  усього навколишнього до золотої середини та спокою з побажаннями добра. доклала свою руку і ситуація в нашій рідній країні, перевірились і люди, і їх совість і мій світ тоді просто тріщав по швах, коли я не розуміла як можна бути на стільки байдужим або лінивим, сліпим, нехай кожен назве тут те, що хоче. я не розуміла навіщо взагалі люди живуть і існують як такі, чому вони такі жорстокі та закриті. не можу сказати, що досі отямилась від всього того, але відчуваю напрямок на це. хтось з моїх друзів відчував та проходив деякі зміни разом зі мною, але мої справжні друзі далеко від мене і це дало взнаки, як не крути та не тікай від цього. тут я маю лише 1 друга, який знає мене майже повністю, який вірить в мене, як би я його не виснажила і любить мене, скільки б болю я йому не завдала.

я дуже багато падала та помилялась за своє життя, надто багато, і помічати я це почала лише нещодавно, а потім прийшло усвідомлення...